Коли все йде не за планом, важливо впевнено рухатися до мети. 4-річна Тая разом з батьками могла б отримати диплом з очікування та позитивного мислення. За рік вони разом пережили стільки поворотів долі, що вистачило б на кіно.
У середині вересня торік дівчинка захворіла. Кашель, температура — нічого критичного. Та домашнє лікування не допомагало, тож Таю забрали від її сестри-близнючки Ані та повезли до обласної лікарні. Там вперше наче постріл пролунав діагноз «гострий лімфобластний лейкоз». Згодом в Охматдиті його підтвердили. Протягом лікування стало зрозуміло: без трансплантації кісткового мозку не обійтися.
А далі почалося кіно… І часом здавалося, що воно зовсім не хороше.
В Український реєстр донорів кісткового мозку папка Таї найтовстіша: водночас пропрацьовували різних донорів, реєстри різних країн, робота кипіла невпинно — шукали донора. Спочатку знайшли донора в Польщі. Підготовка йшла швидко та без проблем, Тая в боксі зі стерильними умовами, починається інфузія — за тиждень запланована трансплантація. Аж раптом — у донора підтверджено COVID-19.
Знову хімієтерапія, щоб стримати лейкемію та виграти час, очікування… Нарешті донор має негативний тест, всі готові починати знову. І ще раз у нього позитивний тест на коронавірус! Здавалося, доля по-злому жартує.
Нового генетичного близнюка Таї відшукали у Німеччині.
Хлопець без вагань погодився допомогти. 4 вересня провели дуже довгоочікувану трансплантацію. А вже 1 жовтня Тая в приголомшливій рожевій сукні святкує свою виписку.
Поруч — сестричка, тато й мама, лікарі.. Іноді дивишся на неї та думаєш: за свої 4 роки вона встигла зібрати стільки мудрості та прожити декілька життів. У цьому — клітинки прижилися і можна повернутися до звичайного дитинства. Тепер час працює на нашу користь.
Дякуємо всім лікарям, медичним працівникам Охматдиту, благодійникам, волонтерам, які допомогли подолати цей марафон труднощів заради щасливого майбутнього однієї дівчинки.
